Іноді я думаю, що світ був би абсолютно іншим, якби Ісус не воскрес із мертвих. Учні, звичайно, не стали б ризикувати життям і проповідувати нову віру на єрусалимських вулицях, проте Учителя свого не забули б. Адже вони віддали Ісусу три роки. Нехай виявилось, що Він не Месія (раз не було Воскресіння), але Він був мудрим учителем і мав нез’ясовну силу.
Через певний час душевні рани забулися б і учням захотілося б якось увічнити пам’ять про Ісуса. Можливо, вони записали б Його слова, опустивши найсміливіші заяви, і вийшло б щось подібне до Євангелія. А може, як інші юдеї, які шанували пророків-мучеників, вони спорудили б Йому пам’ятник. І тоді ми, хто живе зараз, могли б відвідати цей пам’ятник і дізнатися про філософа-теслю з Назарету. Ми могли б розбирати Його висловлювання, узяти те, що нам подобається, а від іншого відмовитися. По всьому світу Ісуса шанували б, як шанують Конфуція чи Сократа.
Багато в чому прийняти невоскреслого Ісуса мені було б легше. Пасха зробила Його небезпечним. Через Пасху доводиться прислухатися до Його сміливих заяв, і не можна відкинути нічого з того, що Він казав. Крім того, Пасха означає, що Він як і раніше десь є. Я, як і учні, ніколи не знаю, де Він виявиться, як Він зі мною розмовлятиме, чого Він може від мене зажадати. Як каже Фредерік Бюхнер, Пасха означає, що Його вже не поховати, навіть якщо ми озброїмося справжніми цвяхами і хрестом.
Завдяки Пасхі життя Ісуса з’являється в іншому світлі. Коли б не Пасха, я б визнав трагедією Його передчасну смерть після трирічного служіння. Яка шкода піти так рано, охопивши так мало людей у такій маленькій країні! Проте, поглянувши на Його життя крізь призму Пасхи, я розумію, що саме таким і був задум Христовий. Він прожив рівно стільки, скільки знадобилося, щоб зібрати навколо Себе учнів, які могли нести Його вчення іншим. «Убити Ісуса, – каже Волтер Вінк, – було все одно, що намагатися знищити кульбабу, подувши на неї».
Повернувшись після смерті, щоб розсіяти сумніви Своїх послідовників, Ісус провів серед них всього сорок днів і зник вже надовго. Отже проміжок між Воскресінням і Вознесінням був лише інтерлюдією.
У житті учнів самим хвилюючим днем була Пасхальна Неділя, а от для Ісуса це, мабуть, був день Вознесіння. Творець, Який зглянувся до людей з такої висоти, Який від стільки відмовився, тепер повертався додому. Як солдат, що повернувся з-за океану після довгої кривавої війни, як космонавт, який знімає скафандр, щоб подихати земним повітрям, Він нарешті опинився вдома.
Ісус каже про це в молитві під час Тайної вечері: «Я прославив Тебе на землі, звершив діло, яке Ти доручив Мені виконати. І нині прослав Мене Ти, Отче, в Тебе Самого – славою, яку Я мав у Тебе, коли ще не було світу» (Ін. 17:4,5). Раніше буття світу! Немов старець, ні, немов Бог, в Якого немає віку, із задушливої кімнати в Єрусалимі Ісус понісся думками в ті часи, коли не було ще ні Чумацького Шляху, ні сузір’я Андромеди. У ту ніч, повну небезпеки і страху, Ісус готувався повернутися додому і знову набути слави, від якої Він відмовився.
